Модульне навчання — це технологія навчання, сутність якої полягає в тому, щоб той, хто навчається, міг самостійно працюва­ти із запропонованими йому індивідуальними програмами, що містять банк інформації та методичні рекомендації щодо виконання завдань.

Модульне навчанння — система навчання, яка є одним із видів особистісно-орієнтованого навчання та відрізняється від традиційної системи навчання цілями й завданнями, програмно-методичним забезпеченням, організаційними формами та ін.

     Тех­нологія модульного навчання в Україні застосовується як у середній школі, так і в у ВНЗ. Теоретичні засади модульного навчання розроблялися цілим рядом учених — Є. Сковіним, А. Фурманом, П. Третьяковим, І. Сенновським, М. Чошановим, М. Лазарєвим, А. Алексюком, К. Вазіною, П. Юцявичене, О. О. Огнев’юком та ін.

Спочатку модульне навчання було представлене як пакет навчальних програм для індивідуального опрацювання. Сьогодні програмно-методич­не забезпечення навчально-виховного процесу включає граф-схеми (гра­фіки) начальних курсів, наукові проекти навчальних модулів, сценарії мо­дульних занять, міні-підручники та посібники, індивідуальні освітні про­грами самореалізації особистості. Усі ці компоненти взаємопов’язані.

Основні підходи до організації начального процесу у системі модульного навчання

• навчання з випереджальним вивченням теорії;

• вивчення матеріалу за допомогою дидактично виважених, змістовно пов’язаних і закінчених блоків-модулів;

• проблемний підхід до навчання;

• індивідуально-диференційований підхід;

• організація активної науково-пошукової діяльності учнів;

• програмованість навчання;

• технологізація навчального процесу та ін.

Переваги модульного навчання

• системність, логічність і комплексність підходу до побудови курсу;

• диференційованість;

• посилення мотивації;

• розвиток саморегуляції та самооцінювання учнів;

• зміна ролі педагога з інформаційно-контрольної на консультаційно- координаційну;

• гнучкість та варіативність;

• гарантованість запланованих результатів та ін.

Основним структурним елементом навчального процесу в системі модульного навчання є модуль.

Модуль (від лат. modulus— «міра») — самостійний, функціо­нально-орієнтований етап процесу навчання, що має власне програмно-цільове та методичне забезпечення.

Організаційною особливістю модульного навчання є те, що тривалість міні-модуля складає, на відміну від традиційного уроку, 25-30 хвилин. Тому впровадження модульної технології неможливе в межах одного шкільно­го предмета або паралелі.

Функціональний цикл навчального модуля складається з таких по­слідовних міні-модулів.

    Організується всебічне вербально-розумове та образно-графічне моде­лювання проблемно-діалогічного простору для навчального пошуку нових знань, повна мобілізація всіх можливих засобів пізнавальної діяльності.

 

Контрольио-змістовий (оцінно-смисловий (О-С))

Моделюються ситуації перевірки ступеня оволодіння теоретичними знаннями та потреби їх практичного використання, проводиться проміж­на рефлексія правильності та результативності навчання.

 

Адаптивно-перетворювальний (А-П)

Сутністю міні-модуля є переконструювання й адаптація теоретичних знань до їх практичного використання.

 

Системно-узагальнюючий (С-У)

Організується робота з узагальнення та систематизації особистих знань, набутих під час вивчення теми, з визначення їх місця в системі власних уявлень, шляхом тестування й складання знаково-графічних моделей (таб­лиць, схем, діаграм тощо).

 

Контрольно-рефлексивний (К-Р)

Проводиться підсумкове оцінювання рівнів оволодіння знаннями, нормами та цінностями шляхом застосування спеціальної модульно-рей- тингової системи.

 

Духовно-естетичний (Д-Е) (необов’язковий)

Метою цього міні-модуля є гармонізація взаємовідносин особистості з навколишнім світом через переживання, творча й духовна рефлексія.

Інтерактивні методи навчання

Інтерактивні методи навчання дуже успішні

• з дітьми дошкільного віку

• в початкових класах

• з учнями основної школи

• в старших класах

Коли на уроці учні спілкуються між собою –

• розмовляють,

• дискутують,

• обговорюють,опрацьовуючи конкретний матеріал, відбувається форма навчання, яку називаємо «інтерактивні методи навчання».

• Що таке інтерактивне навчання?

• Чого вчаться учні в ході інтеркативного уроку?

•  

Що означає «інтерактивне навчання»?

Слово «інтерактивне» складається з двох слів «інтер» та «активне».

Перша частина слова – «інтер» - це приросток (префікс). Він походить з латинського «inter-».

В латині «inter-» означає: «взаємно», «обопільно», «вкупі», «спільно», «між».

Друга частина слова – «активне», також походить з латини – від слова «activus». Воно означає: «рухливе», «діяльне», «жваве», «енергійне».

Так що, «інтерактивне навчання» – це технології навчання, які дають можливість та сприяють учням

• спільно, взаємно, обопільно та вкупі

• жваво, енергійно й рухливо

займатися під час навчального процесу.
Інтерактивні методи навчання

Як відбувається інтерактивне навчання?

Інтерактивне навчання може відбуватися:

• у парах (2 учні)

• у мікрогрупах (3 – 4 учні)

• у малих групах (5 – 6 учнів) разом з учителем.

Інтерактивне навчання:

• рухливе (Читай дальше – Чи всі учні активні?)

• жваве

• енергійне.

Під час інтерактивного навчання діти та учні:

 

• активно спілкуються

• сперечаються

• не погоджуються з співрозмовником

• перечать один одному.

Чим відрізняються “активні методи навчання” від “інтерактивного навчання”?

“Активні методи начання” – це навчання, яке дає можливість дітям у дошкільних закладах та учням школи в парах, мікрогрупах, або малих групах маніпулювати предметним матеріалом шляхом спостережень, дослідів та випробувань різних можливостей для розв’язання поставленої задачі чи проблеми.

“Інтерактивні методи навчання” – це навчання, яке дає можливість дітям у дошкільних закладах та учням школи в парах, мікрогрупах, або малих групах опрацьовувати навчальний матеріал розмовляючи, дискутуючи та обговорюючи різні точки зору.

Чому інтерактивні технології навчання успішні?

Інтерактивні методи навчання дуже успішні, бо в їх основу покладено науково-дослідні докази щодо того, як людина природньо сприймає нову інформацію та перетворює її на знання.

Традиційні методи навчання використовують парадигму лінійного навчання. Натомість сучасні методи навчання вимагають зрушення цієї парадигми та переходу до інтерактивного навчання.

Важливою частиною інтерактивного навчання є зосередженість на культурних формах спілкування. Навики культурного спілкування можна розвинути лише тоді, коли в учнів є багато можливостей, перебуваючи під наглядом учителя, - активно сперечатися. У школах часто присвячуються окремі уроки, які називаємо “культура мовлення”. Нажаль, під час таких уроків дітям лише пояснюються «правильні форми» спілкування, а до дійсного їхнього випробування допускається рідко.

Найкращий спосіб, щоб діти віку початкових класів мали багато можливостей сперечатися та активно розвивати навики культурного усного мовлення – це діяльність у різних куточках чи центрах, де вони працюють парами, мікрогрупами або малими групами разом з учителем. Важливо, щоб під час діяльності учні жваво, енергійно та діяльно спілкувалися.

Пам’ятай, що якщо Ти вимагаєш, щоб учень чемно сидів на уроці, а на перерві не сперечався, він не навчається.

Чому інтерактивні методи навчання успішні з учнями основної школи?

     У четвертих, п’ятих та шостих класах учні використовують усне мовлення для вдосконалення власних знань. Якщо вони мали можливість у молодших початкових класах на уроках сперечатися, вони усвідомлюють потреби слухача. Такі учні здатні висловлюватися, враховуючи потреби співрозмовника. Пояснюючи свою точку зору чи своє розуміння проблеми, учні вдосконалюють та поглиблюють свої власні знання. Навчаючи інших, вони самі навчаються.

Найкращий спосіб в учнів старшої початкової школи та молодшої основної школи розвивати та поглиблювати знання зі всіх предметів – це діяльність у парах, мікрогрупах та малих групах. Важливо, щоб діяльність давала можливість учням обговорювати різні точки зору, висловлюючи своє особисте трактування події, задачі чи проблеми.

Пам’ятай, що коли учень під час уроку сидить за партою й дивиться в підручник, не спілкуючись з однокласниками та не обговорюючи з ними теми уроку, він не навчається.

Основні правила та прийоми запам'ятовування матеріалу

     Для того, щоб знання стали надбанням особистості, потрібно не тільки сприйняти, осмислити відповідну інформацію, а й заучити та запам'ятати деякі поняття. Необхідність спеціальної роботи щодо заучування і запам'ятовування сприйнятої та осмисленої інформації пояснюється тим, що новостворені нервові зв'язки у корі головного мозку мають, як правило, неглибокий і неусталений характер. Якщо не проводиться спеціальна робота щодо їх підтримування і закріплення, вони дуже швидко гальмуються і зникають. Заучування — сукупність дій того, хто навчається, спрямованих на засвоєння ним навчального чи будь-якого матеріалу. Не слід ототожнювати заучування із зубрінням, оскільки останнє є свідченням безпорадності студента, який не вміє організовувати продуктивне заучування. Необхідна умова заучування полягає у тому, що інформація, яку необхідно пізнати і засвоїти, має бути виокремлена особистістю серед іншої, яка сприймається із зовні та надходить із внутрішнього світу людини (спогади, роздуми, побоювання тощо). Певні предмети, події чи властивості можуть викликати активність свідомості, що проявляється в увазі, оскільки вони пов'язані з внутрішніми джерелами її діяльності: потребою в інформації, життєвими інтересами, суспільною зацікавленістю тощо.

      Вияв особистісних якостей людини у процесі відбору, опрацювання та використання інформації виражається в її установці, тобто готовності до певної події. Саме установка визначає строки, міцність та характер запам'ятовування.

Отже, увага та установка на учіння — це зовнішні прояви психічної і практичної спрямованості студента на результати, цілі чи процес учіння.

    Результати учіння визначаються не лише суб'єктивними факторами (ставлення до інформації), а й об'єктивними — властивостями інформації, що заучується:

змістом самої інформації. Від типу інформації, матеріалу (фактичні відомості, поняття тощо) залежать характер і методи її опанування;

    формою, яка може бути предметною, образною, мовленнєвою, символічною;

складністю матеріалу, що впливає на ефективність, швидкість та правильність заучування;

значущістю. Певні відомості чи ДІЇ можуть бути важливими самі по собі або для засвоєння подальшої інформації;

осмисленістю, яка залежить від того, чи є в інформаційному багажеві студента поняття і ДІЇ, необхідні для розуміння елементів матеріалу, що заучується, і встановлення зв'язків між ними;

   структурою. Ця властивість тісно пов'язана з попередньою, оскільки осмисленість визначається зв'язками нового з уже відомим, а структура матеріалу показує як встановлюються в ньому ці зв'язки;

обсягом, тобто кількістю окремих елементів, які входять до нього. У матеріалі, що заучується, відкидається все другорядне, відкремлюються змістові опорні точки, певна кількість інформації узагальнюється;

емоційною особливістю, здатністю викликати певні почуття і переживання.

   Запам'ятовування — один з основних процесів пам'яті, завдяки якому відбувається закріплення нового шляхом поєднання його з набутим раніше. Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На нього впливають яскравість, емоційна забарвленість об'єкта. Це така форма запам'ятовування, яка є продуктом певної діяльності (пізнавальної, рухової та ін.), але здійснюється автоматично, без мнемонічної мети.

    Мимовільному запам'ятовуванню сприяє наявність інтересу. Все цікаве запам'ятовується легше і довше утримується у свідомості.

   Довільне запам'ятовування відрізняється ступенем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

Залежно від міри розуміння матеріалу, що треба запам'ятати, довільне запам'ятовування може бути механічним і смисловим.

   Механічне — це запам'ятовування, яке здійснюється без розуміння сутності інформації. Воно призводить до її формального засвоєння і в цьому аспекті близьке до зубріння.

Смислове (логічне) спирається на розуміння матеріалу у процесі опрацювання, оскільки організація та упорядкування матеріалу, виокремлення його суті сприяють запам'ятовуванню.

   Є певні фактори, які впливають на результативність запам'ятовування. По-перше, вони де в чому збігаються з чинниками ефективного заучування, а по-друге — підкоряються загальним законам пам'яті.

Закон осмислення: чим глибше ми осмислюємо, розуміємо те, що запам'ятовується, тим краще воно зберігається у пам'яті. При цьому дуже важливо знати прийоми змістового опрацювання інформації: визначення логіки матеріалу, поділ його на окремі частини, виокремлення головного і другорядного тощо.

    З  акон інтересу: цікаве легко запам'ятовується, оскільки для цього ми не докладаємо певних зусиль.

Закон установки: а) установка на запам'ятовування за часом: запам'ятовування стає продуктивнішим, якщо людина ставить за мету запам'ятати матеріал на тривалий час; б) установка на сприйняття матеріалу за змістом: у матеріалі ми насамперед сприймаємо те, що сподіваємось у ньому знайти.

   Закон підсилення першого враження: чим яскравіше перше враження від того, що слід запам'ятати, тим міцнішим буде запам'ятовування. Перше враження можна підсилити раціонально й емоційно. При раціональному підсиленні слід спрямовувати інформацію за кількома каналами: записати, намалювати, проговорити, проспівати, обговорити інформацію, особливо з тими, хто має щодо неї інше бачення. При емоційному підсиленні слід викликати максимум емоцій, пов'язаних з інформацією, що запам'ятовується.

    Закон контексту: інформація краще запам'ятовується та відтворюється, якщо співвіднести її з іншими одночасними враженнями. Контекст, в якому відбувається якась подія (міститься інформація) інколи краще запам'ятовується, ніж сама подія, а оскільки схожа інформація зберігається у пам'яті поряд, то асоціації, які виникають у контексті, допоможуть згадати необхідне.

     Закон обсягу знань: чим більше знань з певної теми, тим краще запам'ятовується нове.

Закон оптимальної довжини ряду, що запам'ятовується: чим більшу довжину має ряд інформації, що запам'ятовується, порівняно з обсягом короткотривалої пам'яті, тим гірше він запам'ятовується. Отже, для кращого запам'ятовування необхідно, щоб кількість стимулів, що постають перед особистістю (в інформації, яка поєднується), дорівнювала або ж не набагато перевищувала середній обсяг короткочасної пам'яті: 7 ± 2 (закон Міллера).

    Закон гальмування: будь-яке подальше запам'ятовування гальмує попереднє. Виходячи з цього, не слід намагатися запам'ятати матеріал подібний, близький до того, який нещодавно завчався. Наприклад, не доцільно запам'ятовувати матеріал з фізики після математики, з літератури після історії. Для того, щоб будь-яка інформація краще запам'яталась, вона повинна "відстоятися".

    Закон краю: краще запам'ятовується те, що стоїть (написане) па початку або наприкінці інформаційного ряду, гірше — те, що всередині ряду.

Закон повторення: повторення сприяє кращому запам'ятовуванню. Г. Еббінгауз установив, що більша частина того, що запам'ятовується, "губиться" відразу після запам'ятовування, а з плином часу забувається значно менша кількість інформації.

    Для того, щоб краще і надовго щось запам'ятати, необхідно використовувати не менше п'яти повторень: перше повторення необхідно зробити зразу ж після запам'ятовування, друге — через 20—ЗО хвилин, третє — через 8—9 годин, четверте — через добу (24 години), п'яте — через 2—3 тижні.

Запам'ятовування також залежить від значущості інформації для того, хто з нею працює. Значущість може бути практичною, пізнавальною, моральною, емоційною тощо, але вона покращує запам'ятовування лише за умови усвідомлення цієї значущості тим, хто навчається.

     Найбільш дієвим шляхом покращання запам'ятовування є оволодіння прийомами продуктивного запам'ятовування. Ці прийоми P.M. Грановська поділяє на дві групи: ті, що будуються на привнесенні ззовні штучних логічних зв'язків у матеріал, який запам'ятовується (мнемонічні прийоми), і ті, що будуються на виявленні логічних зв'язків в інформації, яка запам'ятовується.

     Мнемонічні прийоми (від грец. mnemonikon — мистецтво запам'ятовування) побудовані на утворенні асоціативних зв'язків між елементами ряду, що запам'ятовується, та опорного ряду. Як опорний ряд можна використовувати добре знайомі об'єкти (розташування кімнат у квартирі, будинків на вулиці) і зорові образи; слова, які упорядковані у певну фразу.

   Логічні прийоми містять цілу низку логічних операцій: поділ матеріалу на частини (виокремлення в ньому смислових одиниць — груп); надання назви кожній виділеній частині (виокремлення смислових опорних пунктів); складання плану.

      Мнемонічні прийоми включають методи, які роблять запам'ятовування ефективнішим.

Метод асоціативного запам'ятовування — матеріал, що запам'ятовується, можна асоціювати з подіями, які добре зберігаються у пам'яті. Чим більша кількість різноманітних асоціацій використовується, тим міцніше вони закріплюються у пам'яті. Ірраціональні, нелогічні асоціації також сприяють кращому запам'ятовуванню. Розрізняють три види асоціацій: за суміжністю, за схожістю, за контрастом.

Асоціація за суміжністю утворюється, наприклад, при заучуванні іноземних слів, при запам'ятовуванні розташування предметів, послідовності прийомів та дій. Асоціація за схожістю має місце при порівнянні, наприклад, різних типів літаків, будівель тощо. Асоціація за контрастом — при протиставленні малого великому, білого — чорному, чистого — брудному тощо.

    Метод ключових слів — це мнемонічний прийом, який полягає у тому, що перелік слів, вивчених заздалегідь, або певні рими слугують як своєрідні "гачки для виуджування" інформації, яку необхідно запам'ятати. Наприклад, ключові слова можуть бути подані у вигляді коротенького вірша, який легко заучується:

Один — це млин, Шість — це кість,

Два — це дрова, Сім — борода,

Три — це бугрі, Вісім — весна,

Чотири — це гирі, Дев'ять — це морква, а

П'ять — це рать. Десять — гілля.

Тепер наведемо перелік слів, які треба запам'ятати. Для цього необхідно пов'язати їх зі словами поданого вище вірша. Наприклад, перше слово — хліб. Уявіть собі хліб, який спекли з борошна, змеленого на млині, оскільки млин згадується у першому рядку вірша. Тепер прочитайте не поспішаючи всі слова, подані нижче, так, щоб у вас було достатньо часу для створення образу:

1. Хліб 6. Собака

2. Дим 7. Анекдот

3. Річка 8. Листя

4. Стіл 9. Місто

5. Картина 10. Дерево

Тепер закрийте ці слова і згадайте, яке слово стоїть під номером вісім. Під яким номером слово "стіл"?

Метод місць ґрунтується на зорових асоціаціях, які становлять певну послідовність предметів або місць. Треба чітко уявляти предмет, який слід запам'ятати, і об'єднати його образ із образом місця, яке легко "добувається" з пам'яті. Насамперед необхідно обрати постійний "маршрут", наприклад, шлях до місця роботи, розташування предметів (стіл, стілець, шафа та ін.) у кімнаті тощо. Далі за обраним маршрутом розмістити предмети, які необхідно запам'ятати, і зафіксувати у пам'яті їх зорові образи. Таким чином досягається запам'ятовування необхідної інформації у певній послідовності.

Метод зв'язків — всі опорні слова тексту об'єднуються в єдину цілісну структуру, єдине оповідання.

•